1917 – 1920 рр. відзначені докорінною ломкою системи освіти,
створеної в попередні часи. Відбувався пошук нових форм, які б відповідали
характеру і завданням політичних режимів в Україні.
Відомо, що навчальний заклад в нашому селі продовжував
функціонувати в період діяльності Української Центральної Ради.
Прихід до влади в Україні більшовиків кардинально змінив становище
в освіті. Вони прагнули створити нову школу, метою виховання і освіти якої
проголошувалися «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх
самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з
психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією,
матеріалістичним світоглядом». В 1920 році в Україні створюється єдина
загальноосвітня трудова семирічна школа, що мала два ступені: 1 – 4 класи та 5
– 7 класи. Кількість дітей, що сіли за парти зросла. Тому в нашому селі
паралельно працювали дві початкові школи: одна – в приміщенні колишнього
земського початкового училища, а інша в приміщенні церковно-парафіяльної школи.
Житель села Погорілий Герасим Микитович згадував: «Я пішов до
школи в 1921 році. Вона знаходилася на тому місці, де нині стоїть пам’ятник
В.І. Леніну. Палива для опалення та керосину для освітлення не вистачало. Тоді
місцева влада зобов’язала батьків учнів завозити в школу солому. За спеціально
складеним графіком батьки приходили до школи на восьму годину ранку і
протоплювали в школі. Моєю вчителькою була Єфименко (Смірнська) Олександра
Василівна. Підручник, по якому ми навчалися, називався «Сеятель». Зошитів не
було і учні писали на газетах, журналах «Нева». Ні чорнила, ні олівців учні не
мали. Нам їх замінювали сік бузини або буряка. Одяг учнів був простим,
полотняним. Тільки дехто з дітей був обутий в чоботи або ботинки».
Для
боротьби з масовою неграмотністю була створена
школа колгоспної молоді (ШКМ). Це був лікнеп для неписьменних. Школу
відвідували здебільшого молоді хлопці та
дівчата, а також чоловіки. Жінок до ШКМ ходило небагато, бо сім’ї були
багатодітними і саме на жіночих плечах лежала тяжка робота по домашньому
господарству. Школа колгоспної молоді працювала у вечірній час і заняття
проводили вчителі. Для навчання
використовували підручник, який називався «До світла».
25 липня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про загальне обов’язкове навчання». Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання і тому кількість дітей, що ходили до школи зросла.
Діти
сіл Попово-Балівка та Миколаївка – 2 (нині с. Партизанське) після закінчення
початкової школи при бажанні могли продовжувати навчання в Єлизаветівській
семирічній або Обухівській десятилітній школах.
В 1934 році в нашому селі початкова школа одержала статус семирічної і вперше відкрила двері для п’ятикласників. До неї ходили і діти із с. Миколаївка – 2. Навчалися учні середніх класів у другу зміну і заняття розпочиналися о 13.00. Підручників було мало і їх необхідно було купляти. Зошитів також не вистачало, а тому часто їх виготовляли із обгортувального паперу. Чорнило було зроблене із хімічних олівців або сажі.
Недалеко від школи знаходилася шкільна майстерня. Це була хата розкуркуленої родини Прудких. В селі її називали «Білівською хатою». Звичайно, ніяких станків там не було. Інструмент діти та вчитель приносили із дому.
В
школі діяла піонерська організація. Піонерські загони об’єднувалися в шкільну
дружину. Кожен загін складався з ланок. Піонерськими вожатими в 30-і роки були
Машура Василь Антонович та Таран Дарія Ільківна.
Посаду директора школи в 30-і роки обіймав Нежумиря Сергій Юхимович, крім того він викладав російську мову та літературу.
Вчителями
працювали:
Кирейко Іван Костянтинович – вчитель початкових класів, працював у Миколаївській початковій школі;
Єфименко
(Смірнська) Олександра Василівна – вчитель початкових класів (на фото);
Савєльєва
Поліна Тимофіївна – вчитель математики;
Нежумиря
Марія Павлівна – вчитель української літератури, української та іноземної мов;
Ісаєнко
Андрій Порфирович – вчитель історії;
Черниш
Микола Іванович – вчитель природознавства та фізкультури. Він загинув у роки
Великої Вітчизняної війни;
Борщова
Софія Іванівна – вчитель природознавства;
Вчителі багато працювали над ліквідацією неграмотності в селі,
організовували лекції, концерти. Учні, що тяглися до знань, по закінченню
семирічної школи далі навчалися в Обухівській або Петриківській середніх школах. У 1941 р. 10-й клас Петриківської середньої
школи закінчили члени підпільної організації «Винищувачі» Віктор Нежумиря,
Олексій Бондар, Микола Павленко, Гаврило Павленко.
