Вид впливу

Психологічний зміст

Відчуття, стани і реакції дитини

1

2

3

Наказ

1. Знецінення почуттів і потреб дитини («Мені все одно, що ти хочеш робити, цієї ж секунди – додому!»).

2. Неприйняття дитини такою, якою вона є в даний момент («Припини вертітися!»).

3. Невіра у розсудливість дитини («Не чіпай цю тарілку!»).

4. Погроза дитині («Іди до своєї кімнати, а якщо не підеш – я змушу тебе це зробити!»).

1. Вимушена згода з почуттями чи потребами батьків.

2. Страх перед владою батьків.

3. Почуття образи.

4. Почуття ворожості.

5. Опір.

Попередження, погроза

1. Змушення дитини боятися і підкорятися («Якщо ти ще раз так зробиш, то пошкодуєш про це!»).

2. Неповага до потреб і бажань дитини («Якщо ти не припиниш стукати по цьому барабану, я на тебе розсерджуся!»).

1. Страх.

2. Вимушене підкорення владі батьків.

3. Почуття ворожості.

4. Удавана байдужість і непідкорення («Я все одно буду робити по-своєму!»).

Настанова, проповідь

1. Тиск владою зовнішнього авторитету, боргу, обов'язку («Ти повинен робити не те, що вважаєш за потрібне, а те, що прийнято вважати правильним!»).

2. Зародження у дитини сумнівів в її розсудливості і здатності оцінювати вчинки інших людей («Ти не повинен так міркувати!»).

1. Опір і ще більш лютий захист своїх позицій.

2. Почуття провини, відчуття дитини, що вона «погана».

3. Відчуття нездатності оцінювати вчинки інших людей.

Порада, пропозиція готових рішень

1. Недооцінювання розсудливості дитини.

2. Невіра у здатність дитини знаходити власні рішення.

3. Відношення до дитини з почуттям переваги («Ми з мамою знаємо, що для тебе краще!»).

1. Відчуття залежності, небажання думати самому («Що я повинен зробити, тату?»).

2. Відчуття дитини, що батьки її не розуміють («Якби ви знали, що я відчуваю насправді, ви б мені цього не запропонували!»).

3. Негативна реакція протесту («Я не хочу, щоб мені вказували, що я повинен робити!»).

4. Відмова від висловлювання.

Повчання

1. Приниження дитини, підкреслення того, що дитина не права («Ти завжди думаєш, що все знаєш!»).

2. Зарозуміле відношення до дитини.

1. Захист, відстоювання своєї позиції до кінця («Твої слова мене не переконують!»).

2. Почуття ненависті до батьківських повчань і лекцій («Їх весь час несе все далі і далі, а я повинен сидіти і все це слухати!»).

3. Різке спростування батьківських аргументів («Ви надто старі, щоб розуміти, що відбувається навкруги!»).

4. Умисне ігнорування фактів («Зі мною такого не станеться!»).

1

2

3

Засудження, критика

1. Формування у дитини уявлень про саму себе, як про недостойного, «поганого».

1. Прийняття оборонної позиції з метою захисту власного уявлення про себе.

2. Відповідна критика («Я бачив, як ви робили те саме!»).

3. Скритність, ховання від батьків своїх справжніх почуттів («Якби я розказав їм про це, вони б мене так розкритикували!»).

4. Відчуття дитини, що вона «погана» і нелюбима («Я часто чув, що я поганий, а тепер і сам почав відчувати, який я «поганий»!).

Обзивання, висміювання

1. Руйнування уявлень дитини про саму себе.

2. Змушення дитини відчувати себе недостойною і нелюбимою.

1. Відсіч батькам («А самі ви які?»).

2. Відчуття несправедливості, виправдання себе («Я зовсім не виглядаю зухвало у цьому вбранні!»).

Допит

1. Недовіра, підозра, сумніви у дитині («Ти помив руки, як я тобі сказала?»).

1. Відповідна підозрілість («Чому ти мене про це запитуєш?»).

2. Відчуття загрози, якщо не зрозуміло, чому задається таке питання.

3. Небажання ділитися з батьками своїми проблемами («Якщо я поділюся цим з батьками, вони одразу почнуть мені радити!»).

Інтерпретація, аналіз, «постановка діагнозу»

1. Прагнення взнавати істинні мотиви поведінки дитини, бажання «розкусити» її.

2. Почуття зарозумілості по відношенню до дитини.

1. Відчуття збентеження дитини від того, що її бачать наскрізь, якщо інтерпретація правильна («Ти не ходиш на побачення тому, що ти надто сором'язлива!»).

2. Образа на несправедливе обвинувачення, якщо інтерпретація невірна («Я зовсім не ревную, ревнувати безглуздо!»).

3. Зникнення бажання спілкуватися з батьками у подальшому.

Відхід у бік, відволікання уваги

1. Демонстрування того, що батьки не цікавляться дитиною, не поважають її почуття, нехтування нею.

1. Почуття образи.

2. Стан тривоги з приводу відкладеної проблеми.

3. Бажання поділитися своїми проблемами не вдома, а в іншому місці.