БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

     Сучасні теорії вікового розвитку людини містять уявлення про те, що кожен його етап

ста­вить перед людиною особливі, тільки цьому етапові властиві проблеми. Те, що  

людині належить сформувати, називається завданнями розвитку.

     Вікові завдання розвитку – це досягнення лю­дини на певному етапі життя, щоб

 повноцінно прожити його і мати можливість конструктивно розвива­тися надалі.

      Отроцтво – етап індивідуального розвитку людини між дитинством і ранньою юністю. Він охоплює період від 10-11 до 13-14 років, що збігається у сучасній школі з часом навчання дітей у 5-8-х класах школи. Отроцтво – час бурхливого і плідного роз­витку пізнавальних процесів.  Цінність віку отроцтва визначається його особ­ливим статусом у житті людини. Це і початок складного віку, що невипадково зветь­ся перехідним, і самостійна фаза, віднос­но незалежна від інших і цінна сама по собі. Без повноцінного проживання цього періоду безліч рис особистості, індивіду­альні особливості виявляються нерозвиненими або розвиненими недостатньо, ба­гато згодом компенсується або коригуєть­ся. Як перехідний етап отроцтво – час ламан­ня старих форм, руйнування специфічно дитячих утворень, що можуть гальмувати повноцінний розвиток дитини. Протиставлення себе дорослим, що виявляється в цей пе­ріод, активне завоювання нової позиції є продуктивними для формування самостійної особистості. Це сприятливий період для розвитку бага­тьох сторін особистості – пізнавальної активності, допитливості. Найважливішим на даному етапі є вік учнів 10-12 років.

     П'ятий клас (10 років) – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти врівноважені, спокійні, вони відкрито і довірливо ставляться до дорослих, ви­знають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості з погляду вихов­них впливів.

     Основними завданнями розвитку учнів 5-го класу є такі:

- опанування базових шкільних навичок і вмінь;

- формування загальнонавчальних умінь та на­вичок, уміння вчитися;

- розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;

- розвиток навичок співпраці з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно й різно­бічно порівнювати свої результати з успішністю інших;

- формування уміння домагатися успіху і пра­вильно ставитися до успіхів і невдач, розвиток впевненості в собі;

- формування уявлення про себе як про люди­ну з великими можливостями розвитку.

     У середній школі докорінно змінюються умо­ви навчання: діти переходять від одного основ­ного вчителя до системи «класний керівник – учителі-предметники», часто – до кабінетної системи. Те, що перехід цей збігається з кінцем дитинства (досить стабільним періодом розвит­ку), сприяє адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

     Як свідчить практика, більшість дітей пере­живає цей перехід як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчення початкової школи, на чому наголо­шують учителі й батьки, по-друге, предметне на­вчання. Незважаючи на те, що й раніше діти вив­чали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й ус­відомлювати зв'язок цих предметів з певною сферою знань. На питання, чи відрізняються чи­мось навчання в 5-му класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Ра­ніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер вчимося сприймати історію».

     Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладення також є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий пе­рехід як шанс заново почати шкільне життя, на­лагодити несформовані взаємини з педагогами.

     Бажання добре вчитися, робити все так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися й не переживали», «раділи», «щоб мама, коли поди­виться щоденник, не засмучувалася» – досить сильне у п'ятикласників. Певне «розчарування» у школі, зниження інтересу до навчання, помітні наприкінці початкових класів, змінюються чеканням змін, діти сподіваються, що у школі їм стане цікаво.

Вікові особливості дітей

    Важливо, насамперед, звернути увагу батьків на вікові особливості дітей. Практика свідчить, що батьки найчастіше «одорослюють» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і наголошують на їхній «дитячості». Це зумовлює подвійність, суперечливість стосунків і системи вимог до школярів. Вони швидко вчаться мані­пулювати дорослими за допомогою цієї по­двійності.

     У цей час у школярів дуже виражене емоцій­не ставлення до навчального предмета. Дослі­дження свідчать, що практично всі п'ятиклас­ники вважають себе здібними в певному на­вчальному предметі, часто критерієм такої оці­нки є не реальна успішність у цьому предметі, а суб'єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умо­ви для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра.

Проблеми, пов'язані з віковими особливостями

1.         Великого значення набуває емоційний фактор в самооцінці здібностей, що взагалі ха­рактерно для цього періоду. Таким чином відбу­вається домінування певних емоцій і це зумов­лює все психічне життя дитини, зокрема «робо­ту» психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції, як негативні так і позитивні, можуть негативно впливати на психічне життя дитини, можуть сприяти виник­ненню своєрідної «емоційної втоми», що вияв­ляється в роздратуванні, капризах, «скандалах», плачі. Отже, надмірне за­хоплення емоціями, праг­нення максимально пози­тивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть привести до зворотного ефекту.

2.         Загальне позитивне ставлення до себе і уявлен­ня про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за ба­гато справ, впевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають, не зазнаючи при цьому особливих пережи­вань. Стандартне пояснен­ня цьому («перестало подо­батись, не хочеться, не можу») відображає, як це не дивно для дорослих, реальну причину: немає позитивного ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій сфері. При цьому через переважання емоційної регу­ляції такі ситуації не впливають на загальне по­зитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточення, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне – не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей.